26 квітня президент України Володимир Зеленський провів телефонні переговори з президентом Китаю Сі Цзіньпіном. Під час розмови лідери обговорили базові засади мирних переговорів з врегулювання війни між Україною та російською федерацією, а Пекін заявив про готовність прислати до Києва власного спецпредставника. Про головні перспективи і «підводні камені» майбутніх переговорів, а також хитрі спроби Китаю трансформувати світову модель під власні бізнес інтереси, в ексклюзивному інтерв’ю UA.News розповів керуючий партнер Національної антикризової групи Тарас Загородній.
Як Ви оцінюєте результати довгоочікуваної розмови Володимира Зеленського та Сі Цзіньпіна? В чому її головна знаковість та особливість для України?
Тарас Загородній: Телефонні переговори Зеленського та Сі Цзіньпіна свідчать про те, що Україна задає тон. Китайський лідер був змушений самостійно зателефонувати Зеленському, адже в Пекіні усвідомили, що на сьогоднішній день перебувають у не дуже зручному становищі.
Позиція Китаю щодо війни в Україні багатогранна. Пекін намагається одночасно «гнатися за кількома зайцями» та хитро відстоювати передусім власні інтереси.
По-перше, китайці претендують на роль миротворця, а для цього їм потрібно контактувати зі всіма сторонами. Сі Цзіньпін з’їздив до москви, поспілкувався з путіним і тепер вимушений контактувати з Зеленським. Тим більше, наш президент чітко заявив, що «мирний план» Китаю написаний добре, але Україна має затверджену Генеральною асамблеєю ООН власну «формулу миру». Вона передбачає виведення російських військ із тимчасово окупованих територій України та покарання агресора за вторгнення. Це базові пункти Києва для переговорів з Пекіном. Звісно, Китай хоче претендувати на власну роль світового гегемона, хоче стати частиною безпеки в Європі та створити конкуренцію США. Однак у контексті припинення війни, це можливо виключно на умовах Києва.
«По-друге, Китай, як і Сполучені Штати, не зацікавлений у розпаді російської федерації. Пекіну вигідний спокій та відсутність смути, послідовність кремля, що дозволить китайцям спокійно і дешево викачувати з росії ресурси. Крім того, китайці дуже хочуть, щоб після путіна нове керівництво росії не змогло відмовитися від домовленостей, укладених за життя диктатора. Це стратегічна лінія Китаю, а надалі вони будуть діяти по ситуації»
політичний експертПо-третє, Пекін не влаштовує варіант «бойової нічиєї», який просувають деякі політики на Заході. За ним сторони припиняють бойові дії, а частина окупованих територій України залишається під контролем кремля. До слова, у випадку реалізації такого сценарію, китайці можуть використати цей прецедент, щоб продемонструвати слабкість США і прокласти собі дорогу на Тайвань.
І по-четверте, Китаю не вигідна перемога України, бо це ускладнить ситуацію. Однак у такому форматі китайці могли б створити новий формат безпеки – коли і західні країни, і Пекін одночасно беруть участь у гарантіях безпеки по всьому світу. В такому разі Україна могла б стати точкою загального експерименту, який продемонструє нову архітектуру світової безпеки, в якій є країни Заходу та є Україна, що перебуває на стику цивілізацій. Так світу можна буде довести, що українці також можуть брати участь у цьому форматі.
Водночас, у цьому контексті також існує простір тиску на Китай. Його сенс наступний – за всі 80 років, особливо після того, як Гоміндан утік на Тайвань, китайці просували ідею цілісності та суверенітету країн світу. За цією логікою, Піднебесна має підтримувати Україну, адже вона об’єкт агресії, а її частина тимчасово окупована. До того ж, Пекін теж підписував Будапештський меморандум і давав Києву гарантії безпеки, яких він не дотримався. Україні слід нагадати китайцям, що якщо вони також хочуть бути гарантами безпеки, то мають дотримуватися обіцянок, а не робити їх настільки пустопорожніми. Їм слід пояснити, що «якщо ви претендуєте на світове лідерство, то продемонструйте виконання гарантій безпеки для України, якій ви цю безпеку обіцяли».
До речі, у 2013 році, під час візиту тодішнього президента віктора януковича до Китаю, Пекін підтвердив відданість гарантіям за Будапештським меморандумом. Причому це було сказано публічно, на відміну від країн Заходу. Сьогодні це той бекґраунд, на якому Києву слід вибудовувати подальші відносини з КНР.
Як будуть розвиватися події далі? Коли та за яких обставин можуть розпочатися анонсовані мирні переговори?
Тарас Загородній: Наразі складно прогнозувати якісь часові терміни. Водночас, не важко здогадатися, з яким бекґраундом приїде на переговори спецпредставник Китаю Лі Хуей, з огляду на той факт, що він десять років очолював посольство Китаю в росії.
«Крім того, у «формулі миру» президента Зеленського і «мирному плані» Китаю є спільні точки дотику. Пекін погодився взяти участь у відбудові України та сприяти поновленню експорту аграрної продукції. Китай має інтерес до України, адже вона є своєрідною брамою в Європу і китайці хочуть прокласти через нашу територію частину свого «Шовкового шляху»»
політичний експертВодночас, є принципові питання, через які Україна не переступить – територіальна цілісність держави і покарання агресора, що, в принципі, відповідає логіці зовнішньої політики і духу угод, на які спирається Пекін. Під час переговорів, китайцям можна сказати наступне: «Якщо ви хочете припинення війни, запроваджуйте санкції проти росії, як це робить Захід. Тоді війна швидко закінчиться».
Після візиту до Пекіна, президент Франції Емманюель Макрон почав хитро грати на затягування війни. Водночас, президент Бразилії Лула де Сілва заявив, що Україні та росії час припинити вогонь і сісти за стіл переговорів. Чи можна говорити, що у світі формується умовна проросійська коаліція – Франція, Угорщина, Іран, Китай, Бразилія та низка країн Африки? Наскільки великої шкоди такий альянс може завдати інтересам Україні?
Тарас Загородній: Деякі ознаки формування такої ситуативної «коаліції» справді існують. Щоправда, це не проросійська, а прокитайська коаліція. Пекін готовий грати у довгу.
Що стосується Франції, то Китай намагається розколоти Європейський Союз і віддалити Європу від США. В китайців у цієї кампанії далекоглядні плани – вони користуються тим, що французи зараз шукають своє місце у світі. Вся післявоєнна політика Франції полягала в тому, що вона грала роль посередника між СРСР та США й отримувала відповідні економічні преференції.
«З іншого боку, Париж намагається зіграти в аналогічну гру в статусі посередника між Вашингтоном і Пекіном, одночасно відстоюючи свої національні, передусім економічні, інтереси та перебираючи лідерство в Європі. Водночас, Франція усе одно є частиною західного світу, тому Париж може говорити вголос одне, але на практиці не робитиме нічого, щоб не «переходити дорогу» Вашингтону. Сполучені Штати надалі світовий гегемон, особливо у сфері безпеки, і доки ця гегемонія не зникне, геополітична ситуація істотно не зміниться»
політичний експертТож Франція буде висловлювати партнерські меседжі на адресу Пекіна хоча б тому, що під час візиту Макрон підписав контракти на постачання Китаю лайнерів Airbus. Тобто, на рівні риторики вони десь будуть щось говорити, але на практиці нічого не робитимуть.
Щодо миротворчих ініціатив президента Бразилії Лули де Сілви, то тут причини інші. Це прояв т.зв. «глобального бізнесу» країн Латинської Америки, де панують антиамериканські настрої. Бразильський лідер намагається використовувати Китай у власних інтересах. Зверніть увагу – миротворчі заяви де Сілви з’явилися після того, як він відвідав Пекін і домовився з Сі Цзіньпіном про доступ до китайських ринків, кредити й обіцянку перейти на юані у розрахунках.
Водночас, попри дивну риторику де Сілви, головне і принципове питання залишається незмінним – російський агресор буде покараний чи ні? Це головний камінь спотикання в будь-яких переговорах. Тож попри меседжі про необхідність мирних переговорів з Україною, Бразилія також не робитиме різких рухів у цьому напрямку. Влада цієї країни говорить те, що приємно чути Китаю в обмін на відповідні торговельні й економічні преференції.
Загалом, одна з головних проблем Китаю в тому, що його, м’яко кажучи, недолюблюють у світі. В Піднебесної немає привабливого образу, на відміну від Сполучених Штатів. Пекін налагоджує відносини з іншими державами на абсолютно прагматичних засадах – «любов тільки за гроші, а без грошей любові бути не може». Водночас, у США і країн Заходу, все ж таки, є певні базові культурні цінності, які вони просувають та які можуть бути незручними, адже вони зрозумілі й прогнозовані.
У Китаю такі сакральні цінності відсутні – Пекін грає суто в руслі прагматичних інтересів, і набагато жорсткіших, ніж країни Заходу. Для Пекіна це проблема, адже обмежує маневр у відносинах з країнами світу і суттєво послаблює підтримку Китаю на глобальному рівні.
До слова, цей китайський експансіонізм яскраво проявився на прикладі деяких країн Африки – там усвідомили, що Пекін проводить не лише економічну експансію, а і тонко поєднує її з експансією територіальною. Наприклад, китайці змусили своїх африканських партнерів віддати стратегічні порти під контроль китайського бізнесу, але водночас повністю заборонили доступ до них національному бізнесу резидентів. Тож країни Африки сьогодні уже не відчувають колишнього захвату від співпраці з Пекіном та вимушено шукають баланс у партнерстві з країнами Заходу та США.
«У миротворчої риторики лідерів Китаю, Франції, Бразилії та деяких країн Африки, різні першопричини. Однак спільне у них одне – це не проросійська, а прокитайська політика. Її суть полягає в стратегії домінування Піднебесної у світі та експорт моделі, яку Китай збудував у себе всередині країни. Ця модель дуже схожа на комунізм Мао Дзедуна, приправленого більш осучасненим «соусом»: якщо товариш Мао підтримував розповсюдження комунізму суто як ідеології, то у Сі Цзіньпіна ця модель називається «створення спільноти єдиної долі людства». У сучасному Китаї всі ходять строєм, діє цифровий концтабір і кожен отримує свій «пайок», але відсутня демократія і права людини. І цю модель Китай активно намагається розповсюджувати, демонструючи усьому світу, що існує така альтернативна реальність демократичній моделі країн Заходу»
політичний експертУ цієї моделі Сі Цзіньпіна є свої переваги, але водночас є і дуже великі недоліки, адже Китай у ній завжди перемагає і домінує. Якщо ти потрапив у залежність від китайців, то це фактично назавжди. У партнерстві з США та ЄС існує хоч якийсь простір для маневру, а з Китаєм це апріорі неможливо. Окремі диктатори втягуються у цей красивий і привабливий «китайський рай», але це може закінчитися тим, що ці диктатори просто стануть непотрібні, а у світі почне домінувати один великий «Китай» з усіма властивими йому особливостями.
Валерій Савицький
