Розслідування воєнних злочинів рф в Україні та конфіскація активів країни-терориста сьогодні є одним із найбільш актуальних питань у контексті широкомасштабної російської агресії. В ексклюзивному інтерв’ю UA.NEWS адвокат Анатолій Яровий розповів, із якими проблемами найчастіше зіштовхувались українці, які подали скарги до ЄСПЛ у зв’язку із агресією рф, які російські активи буде найпростіше продати і передати кошти Україні, і що може для цього зробити держава, як відбуватиметься процес призначення і виплати репарацій, а також чому юрист скептично ставиться до створення окремого спецтрибуналу для росії.
Анатолій Яровий - адвокат, старший партнер Interpol Law Firm, представляв інтереси потерпілих у справах Майдану, займався справами потерпілих від агресії росії в Європейському суді з прав людини, є одним із засновників Міжнародної юридичної компанії «Interpol Law Firm», також працював у ЮК «Ваcиль Кисіль та Партнери», а раніше – в органах прокуратури.
Ви вели справи потерпілих від агресії росії в Європейському суді з прав людини. Розкажіть про кейси, які вам запам’ятались найбільше?
Анатолій Яровий: Всі кейси, пов’язані з воєнними злочинами рф, однаково важливі і болючі. Були кейси коли люди втратили рідних, а також кейси стосовно руйнувань для бізнесу. Серед найбільш щемких – справа 26-річного поліцейського Івана Сімороза, котрий 26 лютого 2022 року втратив родину з шести людей внаслідок влучення авіабомби у його приватний будинок в Бородянці. Також я представляю потерпілого підприємця, автосалон якого росіяни зруйнували у центрі Запоріжжя 11 жовтня 2022 р. влучанням ракети С-300.
Із якими проблемами найчастіше зіштовхуються люди, які подають скарги до ЄСПЛ у зв’язку із агресією росії? Як відрізняється механізм для фізичних та юридичних осіб?
Анатолій Яровий: Основними проблемами в цьому процесі є доказова база.
Необхідно продемонструвати, що воєнний злочин був скоєний військовослужбовцями росії, або інших формувань, за дії яких вона відповідає.
Потрібно також підтвердити суму збитків, правильно заповнити саму заяву. В деяких випадках треба довести, що росія здійснювала ефективний контроль над відповідною територією у певний часовий період, коли там було скоєно злочин.
Крім того, строк для звернення до ЄСПЛ проти росії був досить обмеженим. Він завершився 16 січня 2023 року у зв’язку з виключенням росії з Ради Європи у вересні 2022 року. Також слід пам’ятати, що з позовом до ЄСПЛ проти росії можна було звернутися лише щодо подій, які відбулися до 16 вересня 2022 року.
При зверненні з позовами до ЄСПЛ проти росії також потрібно довести те, що національні засоби захисту апріорі не можуть бути ефективними. Адже яким чином можна очікувати, що відповідні судові і правоохоронні органи росії будуть розслідувати воєнні злочини, вчинені її ж військовими. В деяких кейсах правозахисники, аби продемонструвати факт відсутності жодної реакції на такі злочини зі сторони росії, подавали електронні заяви про злочин до слідчого комітету рф через веб сайт. Відповіді, звичайно, ніколи не отримували.
Конфіскація активів агресора на користь України. Чи існують сьогодні завершені кейси? Які країни уже заморозили і продали активи агресора і передали ці кошти Україні?
Анатолій Яровий: Світові лідери не раз заявляли, що кремль повинен заплатити за агресію, а деякі іноземні держави вже навіть впровадили механізми конфіскації активів осіб, відповідальних за війну.
Проте, для того аби такі механізми реально запрацювали, потрібно декілька важливих кроків. По-перше, такі активи потрібно виявити. По-друге, довести, хоча б на рівні мінімального стандарту доказування, причетність або певну відповідальність власників таких активів до війни в Україні. Причому, така причетність може проявлятись у різній формі, від мовчазного потурання, до активного сприяння – чи то фінансового (економічного), чи то політичного, чи то інформаційного.
На даний час з відомих кейсів можна говорити про конфісковані США $5,4 млн. у російського олігарха Костянтина Малофєєва. Це мізерна сума, яка становить лише 0,0000077% від загальної суми збитків, заподіяних від війни в Україні.
Інший приклад – наприкінці 2022 року уряд Канади почав процес конфіскації $26 млн Романа Абрамовича для їх подальшого передавання Україні.
Багато активів росії у світі заморозили, проте ще не конфіскували. Лідером та ідейним натхненником у цих процесах виступають Сполучені Штати Америки, котрі заморозили $38 млрд активів центрального банку РФ. Російські активи на мільярдні суми також заморожені у Великобританії та Швейцарії. Станом на кінець 2022 року було відомо заморожування ЄС активів на 68 млрд євро.
Можна підсумувати, що хоча суми реально конфіскованих активів рф чи пов’язаних з нею осіб на даний час не вражають, все ж ми спостерігаємо позитивні тенденції і сигнали у цьому напрямку.
Які активи найпростіше буде продати і передати кошти Україні: зарубіжні активи підсанкційних російських підприємств, власність приватних осіб чи золотовалютні резерви російського Центробанку? Чи трактують західні країни цей процес як позбавлення права власності у випадку приватних осіб?
Анатолій Яровий: Тут не стільки має значення специфіка суб’єкту чи форма власності, скільки доведеність причетності до війни в Україні у певній формі. Це чітко демонструє нам досвід США у прийнятті спеціального законодавства щодо конфіскації активів не тільки рф, але історично також Ірану. Проте, різні країни, котрі приймають чи прийматимуть спеціальне законодавство щодо конфіскації активів рф можуть встановлювати свої стандарти щодо рівня доказування, критеріїв тощо.
В будь-якому випадку, якщо мова йде про активи російських банків чи державних підприємств, то у такому випадку їх буде легше конфіскувати, адже такі суб’єкти напряму винні у війні в Україні, вони безпосередньо підтримують злочинний режим путіна і дії держави-терориста. Не варто забувати, що проти більшості таких суб’єктів вже накладені санкції, що сприятиме конфіскації їх активів, хоча це і не є обов’язковою передумовою конфіскації. Швидше мова про те, що такі суб’єкти вже потрапили в поле зору як такі, що порушують санкційне законодавство, тобто вони вже «під прицілом».
Стосовно приватних активів завжди будуть особливості доказування, що ускладнює процес їх конфіскації. В такому випадку буде здійснюватися «case by case» аналіз, тобто індивідуальна оцінка кожного окремого випадку, адже того вимагають міжнародні стандарти щодо дотримання права власності. Проте, права людини не зможуть стати щитом для приватних осіб, які причетні до війни в Україні і несуть певну відповідальність за неї. Адже, існують ще і публічні інтереси, і вони у випадку доведення такої причетності будуть превалювати над приватними інтересами. Це підтверджує практика ЄСПЛ та інших міжнародних судових органів.
Які складнощі існують сьогодні на етапі заморозки російських активів, на етапі їх продажу та на стадії передачі грошей Україні? Як має в ідеалі відбуватись цей процес? Що має зробити Україна як держава для пришвидшення таких компенсацій?
Анатолій Яровий: Складнощі існують лише на рівні прийняття спеціального законодавства. Воно б дозволило різним країнам запустити процеси реальної конфіскації російських активів, які є в сфері юрисдикції таких країн, або вже навіть і заморожені.
Тут слід нагадати, що правові підстави для прийняття такого спеціального законодавства вже існують. Однією з таких підстав є рішення ЄСПЛ у справі «Україна та Нідерланди проти росії» від 25 січня 2023 року про прийнятність міждержавної справи. Вже на цій початковій стадії ЄСПЛ по суті визнав, що рф окупувала частину Донбасу з травня 2014 року, а тому юрисдикція росії поширюється на цю територію через здійснення ефективного контролю.
Україна зі своєї сторони робить все можливе для того, аби процес конфіскації російських активів у світі був запущений якомога швидше. Багато зусиль у цьому напрямку докладає як Міністерство юстиції України, так і особисто вище керівництво нашої держави.
Репарації росії для України. Як це буде відбуватись? Генасамблея ООН у листопаді схвалила резолюцію, що передбачає відповідальність росії за виплату репарацій Україні, але документ є рекомендаційним. Чи можна змусити агресора сплачувати репарації Україні? Які інстанції теоретично могли б зобов'язати рф виплачувати репарації? Наприклад, Міжнародний суд ООН, Міжнародний кримінальний суд у Гаазі або ж Європейський суд з прав людини?
Анатолій Яровий: Дійсно, відповідно до норм міжнародного права, країна, яка заподіяла шкоду іншій країні, повинна компенсувати цю шкоду через виплату репарацій.
Проте на практиці виплата репарацій відбувається після підписання відповідної угоди і досягнення взаємних домовленостей між агресором і жертвою.
У жодного з перелічених органів немає зобов’язуючих механізмів, щоб примусити росію добровільно сплачувати репарації. Тобто якщо на це не буде волі влади (очевидно, наступника путіна), то такі виплати навряд чи будуть здійснені.
З іншого боку, без зобов’язань щодо репарацій (зараз звучить формулювання «компенсація завданих збитків», але це по суті одне й те ж) навряд чи буде підписана і майбутня мирна угода. Тобто рішення суду тут швидше буде сприяти обґрунтуванню розміру збитків і самого факту завдання шкоди. Зобов’язання ж будуть прописані в угоді, яку може затвердити і більш високий орган, наприклад, Рада безпеки ООН.
Розкажіть про найбільш вдалі з юридичної точки зору приклади виплати репарацій із сучасної історії? Який досвід може перейняти Україна?
Анатолій Яровий: Один з найбільш відомих прикладів виплати репарацій – це виплата їх Німеччиною за Першу та Другу світові війни. Згідно з умовами Версальського договору, підписаного у 1919 році, Німеччина зобов'язалась виплатити репарації країнам-переможцям в сумі понад 260 млрд марок. Це було величезною сумою для країни, яка зазнала великих збитків під час війни. Не дуже приємний для нас досвід полягає в тому, що поступово розмір репарацій зменшували – спочатку до 132 млрд, а потім до 114 млрд марок. При цьому розтягувався строк виплати. Німеччина фактично не виплачувала репарації грошима, а закривала свої зобов’язання вигляді постачання обладнання. Крім того, вона також брала в борг кошти у США, які згодом були списані. В 1931 році виплату репарацій Німеччиною фактично заморозили. В 1932 Німеччина викупила частину своїх зобов’язань, а в 1933 при Гітлері перестала платити їх зовсім. До питання виплат за Першу світову війну повернулися через 67 років – в 1990-му (!). Протягом 20-ти років, до 2010-го німці повертали кошти за репараційними зобов’язаннями, взявши для цього величезний багатомільярдний кредит.
Репарації за Другу світову німці також не платили грошима. Було вирішено, що союзники заберуть обладнання і техніку. Згідно з відкритими даними, в СРСР із Німеччини було вивезено близько 400 тис. залізничних вагонів, у тому числі 72 тис. вагонів будівельних матеріалів, 2885 заводів, 96 електростанцій, 340 тис. верстатів, 200 тис. електромоторів, 1 млн. 335 тис. голів худоби, 3 млн тонн зерна, мільйон тон картоплі та овочів, по півмільйона тонн жирів та цукру, 20 млн літрів спирту, 16 тонн тютюну. У СРСР вивезли телескопи з астрономічної обсерваторії університету Гумбольдта, вагони берлінської підземки та круїзні лайнери тощо.
Тобто короткий підсумок такий. Цілком можливо, що ми не дочекаємось саме грошових виплат і в тій сумі, яка становить 100% компенсації завданих збитків. Тим більше, це буде не швидко – 20-30 років це ще буде хороший результат. Більше того, цілком може бути, що в якийсь момент Росія припинить виплату. Тож механізми заморожування і конфіскації активів, на які Росія вже не може впливати, виглядають найбільш прийнятними для відшкодування завданих збитків. А репарації – якщо вони будуть – стануть «приємним бонусом».
Чому ви скептично ставитесь до створення окремого спеціального трибуналу для агресора? Якщо буде вирішено усе-таки створювати спецтрибунал, де і коли мають відбуватись його засідання? Які справи він розглядатиме (наприклад, факт вторгнення рф чи воєнні злочини окупантів, чи і те, і те)?
Анатолій Яровий: У світі вже існує достатня кількість міжнародних судових органів, які можуть розглядати випадки порушень норм міжнародного права, в тому числі у разі вчинення воєнних злочинів. Ці органи мають відповідні правові компетенції і процедури, які були розроблені з урахуванням потреб міжнародної спільноти.
Якщо говорити спрощено, то для створення такого органу потрібна політична воля більшості країн Великої сімки, причому це рішення однозначно повинні підтримати США, Велика Британія, Німеччина і Франція.
Бажано також щоб цей процес відбувався під егідою найбільш авторитетних міжнародних організацій, таких як ООН та Рада Європи. Тим паче, що для цього не потрібна участь Ради Безпеки ООН, в якій росія, як відомо, має право постійного голосу, а тому і право ветувати будь-яке рішення.
Саме у цьому випадку спеціальний трибунал не лише формально відповідатиме нормам міжнародного права, але і буде легітимним в очах світової спільноти та цивілізованих націй.
А для реальної та ефективної діяльності такого органу потрібне суттєве фінансування і компетентні фахівці, яким можна буде надати повноваження в рамках уже наявних інституцій. Всі розуміють, що масштаби злочинів росії є безпрецедентними, і що рішення, які ухвалюватимуться, будуть, найімовірніше, унікальними. Проте, якщо вони будуть ухвалені не в «надзвичайному» порядку, то це дозволить використовувати цю практику як усталену і надалі, не створюючи окремий механізм під кожного наступного навіженого диктатора.
