У лютому 2023 року вже очевидно, хто із українських бізнесменів вірить в Україну, залишається та продовжує розвивати економіку. Але ще менше року тому ринок скоротився в рази: деякі бізнеси виїхали, інші закрилися. Андрій Карпюк, засновник інтернет-крамниці stylus.ua та власник коворкінгу «True Office», почав відновлювати роботу у квітні. А за 2022 рік показники успішності компаній виросли вдвічі.
Про ризики, з якими зустрічається бізнес під час війни, власну історію та плани на майбутнє – Андрій Карпюк поділився з UFH (підписатися на YouTube-канал)
Розіграш!
Андрій Карпюк: Розігруємо клубну картку в True Office на місяць.
Це надзвичайний подарунок. Щоб його отримати, потрібно відповісти на запитання в описі під цим відео, а також:
- підписатися на каналу UFH;
- поставити лайк цьому відео;
- залишити коментар під цим відео на YouTube;
- підписатися на Instagram TRUE OFFICE.
Лідія Єременко: Як повинен поводитися бізнес під час війни? Як волонтериш?
Андрій Карпюк: Вибір кожного: волонтерити чи ні. Я впевнений, що кожен має займатися тим, що він вміє найкраще або по своїй професії. Якщо ти підприємець, то маєш займатися бізнесом, створювати робочі місця та генерувати ВВП країни. У мене багато знайомих, які є підприємцями, але вирішили, що вони зараз будуть більш корисні в якості волонтера. Я розумію, що вони втрачають не малі гроші, але будемо відверті: і в армії, і в волонтерському русі є люди, які мають досвід підприємця. Це люди системні, структурні, які вміють мислити. По суті, там ті самі процеси, насправді. Тому це вибір кожного.
Я памʼятаю березень майже погодинно, що там відбувалося. Перші тижні це був такий собі анабіоз. Я спостерігав, що відбувається. Перше, що зробив, це перевіз сімʼю в безпечне місце, переконався в тому, що команда в безпеці.
Лідія Єременко: 31 грудня 2022 року відбувся черговий масований ракетний обстріл України російськими військовими. Один із вибухів пролунав і біля True Office, ракета влучила в готель «Алфавіт» навпроти. Будівля зазнала пошкоджень. Що сталося в той день?
Андрій Карпюк: Приліт був такої потужності, що вилетіли вікна у половини району. Палац «Україна» - також без вікон. Більшість вікон нашої будівлі також вилетіли. І вікна, і склопакети, і скляні перегородки. На сьогодні ми тимчасово все зашили пластиковими пакетами, щоб було тепло і закрито. Ми не впевнені, що не прилетить повторно. Тоді нікого не було в коворкінгу, студії танців. Були клієнти в магазині. В нас є таке правило: якщо повітряна тривога вмикається, ми не виганяємо людей на вулицю. Не знаю, наскільки це відповідає правилам чи законам, але я вважаю, що вигнати клієнта на вулицю, коли тривога – це як собаку вигнати. Не факт, що там безпечніше.
У нас вікна були заклеєні захисною плівкою. Тому уламки нікого не посікли. Вікна просто ударною хвилею «зайшли всередину», скажемо так. Всі цілі, живі, жодних пошкоджень. Постраждало тільки майно. Але ми його відновимо, вікна поставимо. Зараз стараємося зрозуміти, чи є шанс отримати якусь компенсацію від міста, держави чи військової адміністрації.
Лідія Єременко: Чи були звернення від держави щодо компенсації збитків?
Андрій Карпюк: Мені важко щось говорити, коментувати, тому що юристи цим займаються. Вони підготували і оформили всі папери, є експертиза і так далі. На сьогодні з того, що відомо мені – шансів, що буде якась компенсація, поки що немає взагалі.
Лідія Єременко: Ти підраховував загальні збитки?
Андрій Карпюк: Збитки – більше 5 мільйонів гривень. Це вже те, що ми зараз знаємо, не рахуючи якусь дрібну компʼютерну техніку, камери.
Лідія Єременко: Чи можеш згадати 24 лютого?
Андрій Карпюк: 23 лютого був День Галини. В мене мама була на роботі в Києві. Вона працює в інституті тестування, де пишуть тести для ЗНО. Набрав маму, запросив її на вечерю, сьогодні День Галини. Ми вечеряємо, дзвонять товариші. Кажуть: «Збирайся, вже час». Відповів їм, що я вже два місяці як зібраний. Подивився на рюкзачок, там де документи найнеобхідніші. А так я в Києві. О 5 ранку я виходжу на балкон попити водички, а в мене якраз сторона, яка виходить на Лівий берег, високий поверх. І я бачу оці всі спалахи над Борисполем. Пішов розбудив маму, кажу: «Почалося, збираємося. Дзвони сестрі». Мамина сестра жила в Харкові, вони там тиждень просиділи в підвалі дитячого садочка. Ми зібралися, виїхали. Я поїхав в офіс, тому що всі виїзди з Києва стояли. Сів в офісі, написав колегам, написав у корпоративні чати. Тому що, перше, що треба робити – зрозуміти, що відбувається, а не панікувати.
За 15 років бізнесу в екстремальних ситуаціях в мене максимальний спокій, розумію, що емоції ні до чого. Ти маєш бути спокійний, зрозуміти, що відбувається і приймати зважені рішення. Це вміння збиратися в екстремальних ситуаціях. Тому що ти відповідаєш не тільки за себе, а й за свою сімʼю, за родину в офісі.
Тому я переконався, що у всіх все добре. В тому числі, чи у безпеці харківський магазин. Про бізнес сенсу думати не було. Сказав, щоб всі думали, в першу чергу, про свою безпеку і безпеку своїх родин. А на вечір я зібрав свою родину і відвіз у Карпати. У мене ще був один із проєктів – котеджі в Карпатах.
Лідія Єременко: Почався 2023 рік. Які головні сподівання щодо цього року? Чи є страх щодо нападу зі сторони білорусі?
Андрій Карпюк: Я ж не Арестович. Та й Арестович вже не Арестович.
Ніхто не може прогнозувати, що буде. З одного боку, не дуже здоровий дядя вова, його команда і нація, на жаль. Що можна очікувати? Нічого не можна. Очікувати чи прогнозувати дуже важко. Єдине правильне рішення, я вважаю, це просто жити і працювати. Це нас робить сильнішими. Підприємців України, мені здається, здивувати неможливо. Не вірить в Україну тільки той, хто втік з України. Той, хто залишився, працює, займається бізнесом. Більшість бізнесів, мабуть, навіть виросла за рахунок того, що зменшилася кількість конкурентів. Є розуміння того, що в Україну заливається дуже багато грошей, що військові отримують достойну зарплату, у військових є сімʼї. По суті, в Україні додалося 2 мільйони людей, які щось постійно купують. Якщо ми говоримо про мій бізнес.
Харків ожив. У Харкові ми запустили філію, видаємо замовлення, робимо доставки по місту і так далі. Тому я не можу сказати, що щось супер погано. Ну так, прилетіло. Так, немає вікон, перегородок, якась техніка зіпсована. Ми за три дні все почистили, помили, поставили пластикові прозорі пакети. В офісі тихо, безпечно. Чому пластикові? Якщо буде приліт повторно, то вони просто знов тихенько «вийдуть» і нікого не поранять.
Бізнес надіється, що в Україні щось зміниться на краще. Надіємся на владу, що гроші будуть використані цілеспрямовано. Нема різниці, звідки вони візьмуться в бюджеті: ззовні від фондів (МВФ, Америка) чи з податків. Головне, щоб вони використовувалися з користю, а не просто розкрадалися, та й все.
Гела Слюсарчук: Ми зараз переживаємо великий стрес і як просто люди, і як підприємці. Які скіли тобі допомагають жити і бути ефективним в цих умовах?
Андрій Карпюк: Мабуть, «искусство пофигизма».
Ми визначаємо важливість ситуації і наскільки через неї хвилюватися. Є два вектори: важливість ситуації і позитив чи негатив ситуації. Так от в теперішніх умовах війни важливо витягувати ці два вектори в точки, де є найбільший позитив і найменша важливість. Тому що тоді ти менше хвилюєшся, знаходишся у позитиві, десь з гумором. А коли ти в адекваті, у ресурсі – ти в стані, коли можеш приймати адекватні зважені рішення.
Лідія Єременко: Війна дещо бізнеси пришвидшує? Ми починаємо скоріше рухатися і думаємо, як зробити щось нове?
Андрій Карпюк: Війна – це, по суті, дуже потужний стрес. Смерть близької людини – це стрес. Розлучення – дуже сильний стрес. Війна, коли ти не розумієш, що робити і що буде з бізнесом, сімʼєю. Є зарплата, є оренда. Це ніби атомна реакція, де виділяється дуже багато енергії. І тут питання, куди ти цю енергію спрямуєш. І з перших моїх спостережень з початку війни: підприємці розбилися на дві такі великі групи. Ті, що залишились тут: хто в бізнесі, хто в бізнесі і волонтерстві – «непобедимые оптимисты». І ті, хто виїхав, у кого почалася депресія ще на початку літа. І слава Богу, що вони поїхали, тому що звільнилося багато місць.
Ми перезапустили наші проєкти десь всередині квітня. Скажу чесно, що десь до середини червня я майже не відчував конкуренцію. Тому що великим гравцям важко було перезапуститися. Це ті ж самі «Розетка», «Алло». Тільки «Епіцентр» – мені здається, що вони якісь безсмертні, тому що при коронавірусі вони працювали, у них магазини росли, війна, а у них все добре, ростуть. Дуже важко було «Розетці» перезапускатися, наскільки я знаю. А ми досить швидко стартанули.
Всередині березня я приймав рішення, що робити по бізнесу. У мене навіть не було сумніву, що ми переможемо. І я подзвонив головному партнеру по діджиталу, СЕО, просування сайту. Кажу, що не знаю, що буде в січні, в червні, восени. Але попросив подвоїти бюджет на просування і хай як буде. Кажу: «Я роблю ставку на зеро, я хочу рости». І це виправдалося, тому що ми в цьому році майже вдвоє виросли, порівняно з минулим роком. Тож дуже важливо прийняти правильне рішення.
Гела Слюсарчук: Що сталося з командою. Вона збільшилася чи зменшилася?
Андрій Карпюк: Це була головна проблема в березні, квітні. Тому що страх – штука неконтрольована. Я ні на кого не тримаю образи чи злості. Так, процеси страждали, тому що всі розʼїхалися. Хтось в Польщу, хтось в Португалію. Виїхали ключові співробітники. З кимось ми досі співпрацюємо. Якби не коронавірус і локдаун, нам би було дуже важко. А зараз у нас в принципі є нормою працювати дистанційно. Я можу працювати з будь-якої точки світу і мені дуже комфортно. Мені треба ноутбук, інтернет і бажано, щоб була тиша. А нема тиші, засунув наушники і байдуже.
Щодо середнього менеджменту: ми зберегли більше 70% команди, а поміняли 80% топ-менеджменту. Я цьому дуже радий, тому що завжди думав, що у нас все класно. Я десь в 2016-17 роках вийшов з операційної діяльності.
В мене був СЕО, була команда керівників, топ-менеджерів, яким я платив дуже багато грошей, і, в принципі, результати були нормальні. Але війна показала, що цей бізнес нікому не потрібен, крім тебе. І, як каже Андрій Федорів, «у бренда має бути тато», так само, як і в родині голова, і в України президент. Це має бути хазяїн. Я з березня місяця повернувся. І можу сказати, що відпрацював за ці 6 років на 100%, ті, що я прогуляв. Але то був свідомий вибір.
В мене народилася донька, я зробив вибір на користь сімʼї. Приділяв час родині, подорожам і так далі. А зараз такий час, що дочка вже доросла, їй 10 років, вони зараз в Австрії, у них все добре. А я зараз кайфую від того, що в мене є класний бізнес, класна команда. Кайфую кожного дня, що скористався можливістю літом, весною і докупив дуже класних спеціалістів з ринку.
Лідія Єременко: Чи є особистий топ-список щодо бізнесу?
Андрій Карпюк: GoodWine точно в топі, бо вони зробили магазин, про який деякі кияни думають: є один продуктовий магазин, де можна ще й купити хороше вино. Приклад того, як потрібно будувати рітейл-бізнес. У всіх відношеннях. Починаючи із гарних людей на касі і закінчуючи атмосферою, і так далі.
Є багато гарних бізнесів, де треба повчитися. Навіть, якщо це твої конкуренти. Треба казати про те, що вони роблять круто, робити компліменти. Найгірше для чоловіка – це коли його обезцінюють. Так само і в бізнесі – дуже важливо говорити компліменти конкурентам, тому що бізнесменам дуже важливе визнання.
Лідія Єременко: Як розвивається бізнес у російській федерації? Що говорять у колі підприємців?
Андрій Карпюк: Я і моя команда закрили бізнес в російській федерації на початку 2014 року. Зараз приходить усвідомлення того, що якби ми не простили напад 2014 року і не продали Крим, цього всього може і не було б. московія, як і дитина, щупає межі «можна, не можна». Ми пустили, і тому нічого нового в тому, що зараз відбувається.
Щодо бізнесу в росії – більшості важко. Але, як і підприємці в Україні, багато хто адаптовується, підлаштовується. Хтось адаптується в росії, хтось відкриває проєкти за кордоном. Росіян зараз дуже багато. І в Європі, і в Дубаї, багато в Америку виїхало, дуже багато сидить на Балі, як і наших. Народ адаптується.
З того, що я бачу: дуже багато адекватних росіян втекли з росії. Приємно, що адекватні росіяни цураються неадекватних росіян, які підтримують путінський режим і війну в Україні. Скажемо так: «осознание таки пришло, или нет, приходит». Санкції, в принципі, діють. Надіюсь, дотиснемо і покажемо, що так робити не можна.
Лідія Єременко: Як ти переживаєш хейт? Що скажеш про чорний піар?
Андрій Карпюк: Я взагалі не переживаю. Мені пофіг, якщо чесно.
Був один скандал, де писали, що власник магазину побив клієнта. Ми дуже сильно виросли, хейт був потужний. Ми ніяк з цим не працювали, не було сенсу. Трошки розумніший бачить, що те, що відбувалося, було не в магазині. І навіть не в Києві, а за містом. Не було ніяких доказів. вові бракує уваги, а ми нормально на цьому заробили.
Лідія Єременко: Повертаючись до Нового року і 31 числа, як ти сприйняв промову Зеленського? Які були емоції?
Андрій Карпюк: Я не слухав, скажу чесно. Ні в ефірі, ні в записі. Я займався своїми справами. Тішуся, що після прильоту в мене немає жодного постраждалого. Я жив тиждень з думкою про те, а що б було, якби був повний офіс людей. Я був на Новий рік з сімʼєю, рідними, друзями. І мені було це важливо.
Лідія Єременко: Про особисте. Що подарував доньці на Новий рік?
Андрій Карпюк: Не дуже люблю говорити про особисте. Головне, що донька з мамою в безпеці. Вони не в Україні, в них немає повітряних тривог. Дочка дистанційно закінчує українську школу, навчається в австрійській. Вчить мови.
Лідія Єременко: Де краще навчання в школах?
Андрій Карпюк: Моя Єлизавета Андріївна, думаю, що могла б вчитися і в 3-4 школах паралельно. Тому що енергії в неї – хоч відбавляй. Головне, це мотивація і бажання.
Українців дуже багато виїхало. Єдине, з чим не погоджуюся – коли наші батьки віддають там дітей в українськомовні школи за кордоном. Я вважаю, що це унікальна можливість дати дитині навіть не освіту, а приклад соціуму, культури, можливість вивчити мову. Я не розумію батьків, які селяться в районі в Маямі, де там одні росіяни і наші, в Польщі віддають в українськомовні школи і так далі. Батьки, давайте можливість дітям дуже швидко вивчити мову країни, де ви проживаєте зараз.
У мене донька прекрасно знає українську, російську мову. Ми не цураємся російської мови, тому що дядя вова не привід ненавидіти російську мову. Ліза вчить ще німецьку і англійську мову.
Лідія Єременко: З приводу Ілона Маска. Якби він запропонував тобі і твоїй дочці полетіти на Місяць. Які б три речі ти з собою взяв?
Андрій Карпюк: Та ми можемо в пустому просторі з нею взагалі що завгодно зліпити. Так що нам можна нічого з собою не брати.