- Чи потрібна банкові докапіталізація?
Так, потрібна. Точніше, буде потрібна. Докапіталізації потребуватиме більшість великих банків, які працюють в нас. Якщо не всі взагалі. Дуже великі реальні кредитні збитки. Їх або доведеться компенсувати за рахунок прибуткової операційної діяльності багато років, або вливати свіжий капітал.
- Чи потрібна банкові докапіталізація на мільярд доларів?
Ні. Приблизні дуже підрахунки дають кредитні втрати банку на рівні 30-35% портфелю кредитів та муні-бондів. Це вимагатиме докапіталізації – дуже приблизно – на 350-400 млн доларів в еквіваленті.
/Зауваження-відступ у дужках: зараз НБУ не застосовує заходів впливу та не виводить банки з ринку за порушення нормативів капіталу, ключовим питанням є ліквідність, вона є в більшості банків, і в Альфи також. Тож «докап» лише для «виконання нормативів» має мало сенсу на поточному етапі. Сенс в цьому з’явиться пізніше/
- Чи є в акціонерів Альфи «умовно-вільний» мільярд доларів, який вони зможуть без перепон та санкцій та питань походження коштів перевести в Україну?
Я не знаю . Різні люди, близькі чи нібито близькі до цього питання, кажуть протилежне. Сам не знаю.
- Що буде, якщо нинішні акціонери таки докапіталізують Альфу?
Варто розуміти, що така докапіталізація однозначно буде сприйнята як «індульгенція» чи навіть «відкуп» акціонерів від санкцій з боку України до них. Навіть якщо це не так в реальності. Навіть якщо процес буде бездоганно юридично оформлений та прокомунікований. Perception matters – важливе сприйняття.
- Що хотілося б бачити від банку?
Зміну акціонерів. Реальну зміну; перекидання покатів на пов’язаних осіб, довірче управління сторонніми особами та просто хорошими людьми – це все window dressing. Українською термін звучить образливо – «окозамилювання».
На мою думку, це вкрай неправильно, коли якимось бізнесами, активами, в тому числі, банками, у Україні, що воює, володіють особи, яких наші партнери визнали близькими до керівництва росії та запровадили проти них персональні санкції. Більше того, неправильно взагалі, коли хоч якимись активами в Україні володіють росіяни, навіть непідсанкційні. Не кажучи вже про підсанкційних. Це неповага як до українців, так і до партнерів, що допомагають нам. Це питання не суто економіки, а й політики.
- Чи можлива реальна зміна акціонерів банку?
На цьому етапі, вважаю, ні (якщо вести мову про зміну власника на приватного власника, а не про націоналізацію). Попри всі чутки та інсайди про інтерес до банку певних інвесторів. Вкрай важко уявити собі інвестора з «коштами прозорого походження», який хотів би купити банк в країні, що воює, причому, такий банк, що потребуватиме докапіталізації. Дуже висока невизначеність, яка «вбиває» будь-яке бажання інвестувати та купувати бізнеси саме в Україні. В нас і в мирні часи не було інтересу інвесторів до купівлі великих банків (крім державних, і то частково), це окрема історія чому, яка вимагатиме занадто довгих пояснень.
- Що робити?
Що я б я робив, точніше, якщо б щось взагалі від мене залежало? Міняв власника . Тут декілька гіпотетичних варіантів. Або вимога до акціонерів до певного часу знайти реально покупця, якщо ні – перехід до держави. Або перехоплення управління банком державою та пошук покупця/інвестора – і тут питання не ціни, бо ціна радше мінус, з урахуванням майбутніх потреб у капіталі, а бажання. Або пряме володіння державою – те, що називають «націоналізація». Це я лише накидую варіанти, а не даю порад. Повторюся, питання акціонерів банку це питання більше політичне, аніж економічне. Принаймні мені так здається.
А що сам банк? Та банк як банк, із власною специфікою та legacу, так, як і будь-який інший банк. Працює, то й хай працює. Якщо не працюватиме, на фінансову стабільність воно не матиме жодного значного впливу.
Питання мають бути не до банку, а до тих, хто ним володіє.
Матеріал опубліковано мовою оригіналу. Джерело: Facebook.
